31.03.2022 Біологія оленя

О́лень^[1] (Cervus) — рід ссавців родини оленевих (Cervidae), велика жуйна тварина (свійська та дика) із гілчастими рогами і коротким хвостом. Рід налічує чотири види, а поширення включає Євразію, Північну Африку й Північну Америку.

Cervus — латинська назва тварини^[2]. Часто українську назву роду вимовляють як «оле́нь», але така вимова є неправильною. Назва олень походить із псл. *elenь, і, можливо, від іє. *el- — «рудий, коричневий»^[3].

Види оленя[

Олень благородний (східний) (Cervus elaphus) — один з наймінливіших видів ссавців. Під цим ім'ям прийнято об'єднувати багато підвидів і географічних рас, які раніше розцінювалися як самостійні види, що відрізняються один від одного розмірами, будовою рогів і деталями забарвлення. Проте, незважаючи на відмінності, всі ці олені, безумовно, належать до одного виду, який характеризується тим, що літнє хутро дорослих тварин не має плям; так зване «дзеркало» (світла пляма на задній частині тіла) велике і піднімається на круп вище за основу хвоста.

Розрізняють два сучасні види оленя [1]:

·        Олень благородний (Cervus elaphus)

·        Олень японський (Cervus nippon)

До цього роду також долучають біломордого оленя (Cervus albirostris, синонім Przewalskium albirostris).

Нерідко до цього ж роду відносять лань, проте це окремий рід родини оленевих — лань звичайна (Dama dama).

Назву «олень» часто поширюють на дуже різні види і роди з родини оленевих, зокрема:

·        «північний олень» = Карибу (Rangifer)

·        «мускусний олень» = Кабарга (Moschus)

·        «андійський олень» = Гемал (Hippocamelus)

·        «плямистий олень» = Аксис (Axis) (але не «плямистий» у сенсі Cervus nippon)

·        «гавкаючий олень» = Мунтжак (Muntiacus)

та багато інших.

Роги[ред. | ред. код]

Роги велетенського оленя (Cervus megaceros), експонат Уманського краєзнавчого музею

Роги дорослих самців мають не менше 5 відростків, і в багатьох на верхівці рогу утворюється крона. Розміри оленів, що відносяться до різних підвидів, різко різняться.

У марала та вапіті довжина тіла досягає 250—265 см, висота в загривку 135—155 см і маса 300—340 кг, тоді як у бухарського оленя довжина тіла лише 78—86 см, висота в загривку 56—60 см і маса 75—100 кг.

Так само різняться й роги. У європейських оленів число відростків буває велике за рахунок галуження кінця рогу, де утворюється так звана крона. Роги маралів не утворюють крону, але стовбур їх рогів дуже могутній, товстий і дає 6—7 відростків, з яких найкрупніший 4-й, і на місці основи 4-го відростку стовбур рогу згинається назад і вниз. У бухарського оленя та інших підвидів з Центральної Азії роги відносно прості, зазвичай з 5 відростками, і поставлені більш-менш прямо. Загальна кількість підвидів благородного оленя 15—18.

Ареал[ред. | ред. код]

Ареал благородного оленя дуже великий. Він поширений по всій Західній Європі на північ до Південної Скандинавії, в Північній Африці (Алжир, Туніс, Марокко), Ірані, Афганістані, Монголії та Південно-східному Китаї, Тибеті, Кашмірі, Сіккімі, Бутані. У Північній Америці населяє велику частину континенту, до Великого Невільничого озера на північ і на південь майже до Каліфорнії та Мексики.

У культурі[ред. | ред. код]

Докладніше: Олень (геральдика)

Срібна пам'ятна монета НБУ номіналом 5 грн., присвячена оленю

Олень — це сприятливий символ, що асоціюється з Сонцем, сходом, світлом, чистотою, оновленням, відродженням, творенням і духовністю. Завдяки схожості оленячих рогів з гілками образ оленя пов'язаний з Древом Життя. Крім того, роги оленя символізують сонячні промені, родючість. Дорослий олень-самець — сонячна емблема достатку.

Подібно до орла і лева, олень — одвічний ворог змії; символічно він пов'язаний з небом і світлом, тоді як змія асоціюється з ніччю і життям під землею. Олень в сутичці із змією символізує конфлікт позитивного і негативного, світла і тьми.

Як орел і кінь, олень є посередником між небом і землею, посланником богів. На оленях пересувалися хеттські, шумерсько-семітські і синтоїстські божества, олені запряжені у вози Часу і Різдва.

Найхарактерніші ознаки оленя — стрімкість, грація і краса; можливо, тому оленя пов'язують з поезією і музикою. У середньовічному мистецтві на Заході олень символізував самоту і непорочність, а в японській поезії — самота і любовне томління. У китайців означає щастя і довголіття, білий олень-самець символізує Шоу-синя, бога довголіття. Крім того, олень асоціюється з багатством і успіхом, слово «олень» в Китаї співзвучно слову «достаток».

Стародавні майя називали себе Ах-майя, «люди Оленя». Це тварина вважалася головним племінним прапредком і тому священною твариною. Сузір'я Оленя (Козеріг) у майя зв'язувалося з новим роком, черговим етапом в житті. Цього місяця рекомендувалося орієнтуватися тільки на земні турботи. Вважали, що як вдасться прожити місяць активного Оленя, таким буде весь рік. Вважалося, що ті, що народилися цього місяця відрізняються, з одного боку, зв'язком з традиціями, а з іншої — прагненням до нового, до вдосконалення того, що існує. У цей місяць стародавні майя зверталися до жерців за прогнозами або самі займалися пророцтвами.

У кельтів олень — символ Сонця, родючості і життєвих сил, гідності, мужності, швидкості, посередник між світом богів і світом людей. Кельти вірили, що олень — головна тварина в чарівних стадах богів. Роги оленя вважалися символічним відображенням гілок дерева. Відгалуження рогів, як суччя і листя, на деревах вважалися символами відродження і розмноження. Кельтський бог Цернунн, пов'язаний з циклами вмирання і відродження природи, зображався з гіллястими оленячими рогами або з оленем і биком, що стоять у його ніг. У легендах фігурує білий олень, який був для кельтів містичною твариною, що з'явилася на землю з Потойбічного світу і володіючим даром мудрості і всезнання.

У германо-скандинавській міфології чотири оленя щипають листя світового древа Іґґдрасілль. Крім того, олень Ейктюрмір («з дубовими кінчиками рогів») і коза Гейдрун їдять його листя, стоячи на даху Вальгалли.

У греко-римській традиції олень — атрибут Артеміди (Діани). Розгніваною Артемідою на оленя був перетворений мисливець Актеон за те, що побачив її купаючуюся.

Св. Губерт на мініатюрі із британського рукопису XIII століття

У християнському символізмі олень втілює релігійне натхнення і завзяття, оскільки новонавернені жадали знання «…як олень жадає досягти прохолодного струмка, щоб напитися». Саме у цьому значенні оленя зображають на хрестильних купелях, а також в релігійному живописі — пьючим біля підніжжя хреста. У християнській іконографії олень, топчучий змію, — емблема християнина боротьби із злом. Деякі святі зображаються з оленем, як їх атрибутом, наприклад олень з розп'яттям між рогами — емблема святого Губерта.

У алхімії олень разом з єдинорогом означають подвійну природу Меркурія, філософську ртуть. Алхіміки бачать в античному міфі про мисливця Актеоне, перетвореному богинею Артемідою в оленя, доказ можливості перетворення металів.

У слов'ян олень вважався уособленням предків. За повір'ями, він умів творити різні дива, говорити людським голосом. У стародавніх колядках олені, як і коні переносять душі померлих в потойбічний світ. Оленя відносили до царствених тварин: він править всіма рогатими тваринами.

Олень використовується у геральдиці як гербова фігура.

https://www.youtube.com/watch?v=cNIlpQZzsnw

 

 29.03.2022. Чим можна зайнятися в бомбосховищі.

 26,28,30.03.2022

Орієнтування. Виконайте завдання та надішліть в особисті попідомлення.

 24.03.2022р

Стрілкова підготовка з пневматичної гвинтівки. Помилки під час стрільби з гвинтівки та їх усунення

Основи стрільби з пневматичної гвинтівки. Приготування до стрільби передбачає прийняття положення до стрільби, заряджання гвинтівки, прикладку гвинтівки.

Положення для стрільби лежачи з пневматичної гвинтівки приймається у такий спосіб. Тримаючи гвинтівку у правій руці дуловою частиною вперед, зробити правою ногою повний крок уперед і трохи праворуч. Нахиляючись уперед, опуститися на ліве коліно. Потім, обіпершись лівою рукою об землю, опуститися на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки. Лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт, трохи розкинувши ноги в боки носками назовні. Корпус перебуває під кутом 25-30° до площини стрільби. Гвинтівку кладуть цівкою на долоню лівої руки.

Заряджання пневматичної гвинтівки проводять так: відкрити й відвести затвор, узяти патрон за головку великим і вказівним пальцями правої руки і підштовхнути його вперед, поки закраїна гільзи не наштовхнеться на торець ствола; закрити затвор.

Безпека під час проведення стрільби з пневматичної гвинтівки вимагає чіткої організації, знання і точного дотримання порядку і правил, установлених на стрільбищі або в тирі, високої дисциплінованості всіх учасників стрільби.

Щоб не допустити нещасних випадків і гарантувати безпеку стрільців і всіх присутніх на стрільбищі або в тирі, заборонено:

• вести стрільбу з несправної зброї;

• брати на вогневому рубежі зброю, торкатися її, підходити без дозволу керівника стрільби;

• заряджати і передавати зброю без команди керівника;

• прицілюватися в мішені навіть незарядженою зброєю, якщо біля мішеней є люди;

• спрямовувати зброю вбік або назад, а також у людей, у якому б стані зброя не була;

• виносити заряджену зброю з лінії вогню;

• перебувати на лінії вогню тим, хто не входить до зміни, що стріляє;

• залишати на лінії вогню заряджену або з відкритим затвором зброю;

Стрільба з пневматичної гвинтівки. Помилки під час стрільби та їх усунення Ціль: № 8  Дистанція: 10 м.

- Стрільбу проводять з пневматичної гвинтівки.

Пострілів: 3 пробних, 5 залікових; час на стрільбу — 10 хв, на підготовку — 3 хв.

- Стрільбу з пневматичної гвинтівки (ВП, типу ІЖ-38, ІЖ-60, МР-512, ІЖ-32, МР- 532, MLG, DIANA) проводять з положення сидячи або стоячи з опорою ліктями об стіл або опору (підставку) на дистанцію 10 м по мішені № 8.

Результат не зараховується, якщо без команди зарядили зброю або зробили постріл. Виконання стрільби, сидячи за столом

Поза для стрільби сидячи за столом з опорою ліктями об стіл; вид: а — збоку; б — спереду

Ця вправа є найпростішою і зручною для початкового навчання кульовій стрільбі. Положення тіла стрілка звичайне, не потрібно майже ніякої напруги, стійкість гвинтівки і рук найбільша, а заряджання гвинтівки найзручніше

Стрілець сідає за стіл або стає близько стійки, вибираючи найбільш зручну для себе позу. Усе тіло трошки повернуто праворуч від лінії прицілювання. Рекомендують під час стрільби злегка притулятися грудьми до ребра столу, але при цьому зберігати вільну позу з мінімальною напругою м’язів.

Гвинтівку треба взяти пальцями правої руки за шийку ложа так, щоб великий палець обхопив шийку ложа зліва, а решта чотири пальці — справа. Долонею лівої руки взяти цівку ложа знизу так, щоб великий палець охоплював лівий бік цівки, а решта чотири пальці охоплювали цівку з правого боку. Гвинтівка повинна лежати не на пальцях, а на долоні. Потім нахилитися над столом і спертися ліктями на стіл або, якщо стрільба стоячи біля стійки, спертися ліктями на стійку. При цьому лівий лікоть і плече повинні бути висунуті вперед якнайдалі, а лівий лікоть — точно під гвинтівкою. Правий лікоть підібрати ближче до себе. Гвинтівку треба вставити затильником у виїмку правого плеча і притиснути до нього. Голову опустити на гребінь приклада. Ноги стрілець ставить так, як йому зручно. Положення тіла має бути спокійним і стійким.

Самоперевірка прийнятого положення полягає в тому, що після прийняття положення стрілець заплющує очі на кілька секунд, потім їх розплющує і перевіряє суміщення точок наведення гвинтівки і прицілювання.

Якщо з'ясувалося, що мушка гвинтівки не збігається з точкою прицілювання, то треба уточнити наводку гвинтівки, але не порушуючи систему «стрілець - зброя», тобто не зрушуючи гвинтівки відносно тіла стрільця.

Влучна стрільба можлива тільки за одноманітної прикладки гвинтівки для всіх пострілів вправи, що виконується.

Розміщення приклада у виїмці плеча теж має важливе значення. Якщо приклад гвинтівки виявиться вище середини виїмки плеча, то зростає сила віддачі через збільшення відстані між парою сил: віддачі гвинтівки і опори плеча. Тоді кулі потраплять вище центру мішені, якщо приклад гвинтівки виявиться нижче виїмки плеча, то кулі потраплять нижче центру мішені. Звідси зрозуміло, що навіть за незначних змін положення приклада в виїмці плеча отримаєм велике розсіювання куль за вертикаллю.

Після прикладки гвинтівки вказівний палець треба накласти першим суглобом на спусковий гачок. При цьому вказівний палець не повинен торкатися ложа гвинтівки. Лікоть правої руки вільно опустити на стіл (стійку). Голову трохи нахилити вперед і притулитися щокою до верху приклада.

Дотик щоки в тому самому місці верху приклада при всіх пострілах забезпечить купчастість стрільби. Потім треба переконатися, що положення тіла й рук зручне і ніякі м'язи надмірно не напружені.

Прицілювання. Правильне прицілювання — найважливіший елемент точності стрільби. Прицілювання складається з двох елементів: а) установки прицільного пристосування на задану дистанцію; б) наведення гвинтівки на ціль за допомогою прицільного пристрою.

Схема прицілювання в разі перевищення середньої точки прицілювання: 1 — середина прорізу прицілу: 2 — верхній край мушки; 3 — лінія прицілювання; 4 — середня траєкторія куль; 5 — середня точка влучення — центр мішені; 6 — мішень; 7 — точка прицілювання; 8 — ствол гвинтівки

Установка прицілу на задану дистанцію відпрацьовується окремо в вертикальній і горизонтальній площинах. У пневматичні гвинтівки ІЖ-38 (ІЖ-22) це досягається регулюванням висоти прицілу за допомогою гвинта прицілу і зміни положення основи прицілу в поперечному пазу казенної частини ствола.

Установку прицілу пневматичної гвинтівки забезпечують заздалегідь, під час приведення гвинтівки до нормального бою на задану відстань стрільби.

Рекомендують прицілювання розбити на два етапи — попередній і основний.

Попередній етап займає понад половину всього часу прицілювання, повинен бути використаний для перевірки правильності прикладання.

Основний етап використовують для точнішого наведення гвинтівки і підготовки до натискання на спусковий гачок. Таке поетапне прицілювання зменшить втому зорової системи і підвищить точність стрільби. Кожен постріл потрібно здійснювати по можливості швидко, а паузи між пострілами робити досить тривалими, щоб очі встигали відпочити. Для стрілецької зброї застосовуються різні види прицілів: відкриті, діоптрійні з прямокутною або кільцевої мушкою, оптичні.

У гвинтівок ІЖ-38 (ІЖ-22) приціл відкритий.

Визначення провідного ока. Прицілювання здійснюється одним оком, яке називають провідним. Більшість стрільців прицілюється правим оком, тобто провідним оком є праве. Але є і винятки. Для визначення провідного ока застосовують різні методи.

Найпростіший метод: в аркуші паперу розміром 20 х 20 см треба вирізати круглий отвір діаметром 3 см. Потім, взявши аркуш паперу в витягнуту руку, навести отвір на мішень, укріплену на світлому фоні. Далі, закриваючи по черзі праве і ліве око, стежити за мішенню. Якщо після закривання лівого ока мішень видно, а після закривання правого ока мішень зникла, то тоді у стрільця провідним оком є праве око.

Якщо виявиться, що провідним оком є ліве, то під час стрільби необхідно закривати праве око щитком, укріпленим на голові.

Раніше вважали, що під час прицілювання треба дивитися провідним оком, а друге око треба заплющувати. Однак дослідження майстрів кульової стрільби свідчать, що зажмурювання другого ока знижує гостроту зору, а отже, і ефективність стрільби.

Тому рекомендують під час стрільби дивитися обома очима. Якщо це важко, то непровідне око можна прикрити вузької вертикальною смужкою з білого паперу або з пластику таким чином, щоб мішень для непровідного ока була закрита.

Прицілювання з відкритим прицілом. Для прицілювання необхідно провідним оком дивитися через середину прорізу прицільної планки на верхній край мушки так, щоб він перебував точно посередині прорізу і в рівень з її бічними верхніми краями; це положення називається «рівна мушка». Зберігаючи таке положення очей, прицілу і мушки, підвести верхній край мушки під низ чорного кола — «яблучка» мішені з невеликим просвітом, тобто в точку прицілювання. Слід утримати погляд, приціл, мушку і нижній обріз «яблучка» на одній лінії. Не потрібно переживати, що будуть відхилення гвинтівки через коливання тіла стрільця від точки прицілювання (Іл. 21.6).

Особливо великі відхилення бувають у початківців. Поступово в результаті тренувань стрільба стане точнішою, коли стрілець навчиться одноманітно прикладати щоку до гребеня приклада під час кожного пострілу. Якщо під час прицілювання стрілець втримав рівну мушку, а гвинтівка в момент пострілу відхилилася і виявилася наведеною не в точку прицілювання, під чорне коло, а, наприклад, на 5 мм в будь-який бік, то і попадання буде на 5 мм у той же бік.

Цю помилку називають паралельним зміщенням зброї. Якщо стрілець не втримає рівну мушку, то буде кутова помилка, більш значна. Так, коли мушка відхилиться від середини прорізу тільки на 1 мм, то пробоїна відхилиться від центру мішені на 23,4 мм.

Відхилення гвинтівки через коливання всього тіла стрільця в різні сторони від точки прицілювання

Правильне бачення елементів прицілювання при стрільбі з відкритим прицілом: 1 — «корона» верхнього краю прицільної планки: 2 — «яблучко» мішені; 3 — «корона» «яблучка» мішені: 4 — чітка мушка

Отже, найбільші відхилення бувають від нерівної мушки, тобто від кутових помилок відхилення гвинтівки.

Під час прицілювання око стрільця працює напружено, накопичується втома м’язів кришталика ока. Тому не слід по черзі фокусувати очі на різні відстані: на приціл, на мушку, на мішень. Пам’ятайте, що зір має властивість інерції, тобто коли ми переведемо фокус очей від мішені на мушку і вже бачимо її, зір ще зберігає попередній відбиток мішені, а не її дійсне розташування. А гвинтівка вже відхилитися від попереднього положення.

Труднощі прицілювання в цьому і полягають, що природа зору не дає можливості чітко бачити відразу всі потрібні нам три елементи прицілювання, що знаходяться на різній відстані від ока. Тільки один елемент можна бачити чітко, а решта два будуть розпливчасті або, як кажуть, матимуть «корону».

Який же з елементів прицілювання важливіше бачити ясно? Практика свідчить: кращий результат буде за чіткого бачення мушки. Розміщення ясної мушки посередині прорізу прицільної планки досягається легко, так як розпливчастість країв прорізу однакова з обох сторін мушки. А ось за висотою розмістити мушку важко, так як не видно чіткої межі верхніх виступів прицільної планки і «яблучка», вони мають «корони» (іл. 21.7).

Практика довела, що слід вирівнювати мушку тільки за суцільною лінією верхніх виступів прицільної планки і не зважати на нечітку частину («корону») прицільної планки.

Напружена і систематична робота очей під час стрільби дає відмінні результати щодо гостроти зору.

Типові помилки стрільців. Дуже великою помилкою є завалювання гвинтівки  тобто під час прицілювання мушка правильно встановлена щодо прицілу і до точки прицілювання, але з певним нахилом гвинтівки в будь-який бік. Стрільці-початківці здебільшого «завалюють» гвинтівку праворуч.

Помітки прицілювання під час стрільби з відкритим прицілом: а — правильне прицілювання; б — «дрібна» мушка — кулі потраплять нижче; в — «велика» мушка — кулі потраплять вище цілі; г — гвинтівка «завалена» праворуч — кулі потраплять правіше і нижче; д — мушка лівіше центру прорізу прицілу — кулі потратять лівіше цілі; е — мушка правіше центру прорізу прицілу — кулі потраплять правіше цілі; ж — великий «зазор» — тлі потраплять нижче цілі; з — мушка в «яблучко» — кулі потраплять вище цілі

Помилку прикладання — «завалювання» гвинтівки слід усунути на початку навчання, бо стрілець може звикнути до утримання гвинтівки з нахилом. Переучуватися буде важко. За одноманітного завалювання буде добра кучність влучень, але взяти поправку, тобто визначити, куди потрібно винести точку прицілювання, буде дуже важко.

1. До якого виду зброї належить ІЖ-38? Яке її призначення та характеристики?

2. У чому полягає порядок підготовки до стрільби ІЖ-38?

3. Перелічіть способи стрільби з пневматичної гвинтівки.

4. Охарактеризуйте етап прицілювання під час стрільби з ІЖ-38.

5. Охарактеризуйте помилки під час стрільби з ІЖ-38. Як усунути їх?

 23.03.2022р.

Виготовлення штучних гнізд.

https://www.youtube.com/watch?v=0P5qkK3g8Kw

https://www.youtube.com/watch?v=1aNATcBCiXI

 22.03.2022р.

Біологія бобра.

Особливості біології

Бобер — великий гризун, пристосований до напівводного способу життя: великі легені і печінка забезпечують їм такі запаси повітря та артеріальної крові, що під водою бобри можуть залишатися 10-15 хвилин, пропливаючи за цей час до 750 м. На суші бобри досить незграбні. Статевий диморфізм виражений слабо, самки більші. Тіло у бобра приосадкувате, з укороченими 5-палими кінцівками; задні значно сильніші передніх. Між пальцями є плавальні перетинки, сильно розвинені на задніх кінцівках і слабо — на передніх. Кігті на лапах сильні, сплощені. Кіготь II пальця задніх кінцівок роздвоєний — ним бобер розчісує хутро. Хвіст веслоподібний, сильно сплющений зверху вниз; його довжина — до 30 см, ширина — 10-13 см. Волосся на хвості є лише біля його основи. Більша його частина покрита великими роговими щитками, між якими ростуть рідкі, короткі і жорсткі волоски. Нагорі по середній лінії хвоста тягнеться роговий кіль. Очі у бобра невеликі; вуха широкі і короткі, ледве виступають над хутром. Вушні отвори і ніздрі замикаються під водою, очі закриваються мигаючими перетинками.

Зуби

 

Череп європейського бобра

Корінні зуби зазвичай не мають коренів; слабо відокремлені корені утворюються лише у окремих старих особин. Має дуже великі різці і може ними підгризати дерева, корою яких харчується і з яких будує собі житло. Різці позаду ізольовані від ротової порожнини особливими виростами губ, що дозволяє бобру гризти під водою. Передній бік різців бобра має помаранчевий колір (золотий) через те, що їхня емаль містить значну кількість сполук заліза. Це захищає зуби як від механічних, так і від хімічних пошкоджень^[1].

Поширення[ред. | ред. код]

У ранній історичний період бобри повсюдно населяли лісову, тайгову і лісостепову зони Євразії, по заплавах річок доходячи до півночі до лісотундри, а на південь — до напівпустель.

У наш час водиться у Канаді та США, у лісовій зоні Євразії, у заплавних лісах лісостепової і степової зон.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Бобри воліють селитися по берегах повільних рівнинних річок, стариць, ставків та озер, водосховищ, іригаційних каналів і кар'єрів. Уникають широких і швидких річок, а також водойм, що промерзають взимку до дна. Для бобрів важлива наявність на берегах водойми дерево-чагарникової рослинності з м'яких листяних порід, а також велика кількість водної та прибережної трав'янистої рослинності, складової їх раціону.

Живуть бобри поодинці або сім'ями. Повна сім'я складається з 5-8 особин: сімейної пари і молодих бобрів — приплоду минулого і поточного років. Сімейна ділянка іноді займається сім'єю протягом багатьох поколінь. Невелику водойму займає одна сім'я або холостий бобер. На більших водоймах довжина сімейної ділянки вздовж берега становить від 0,3 до 2,9 км. Від води бобри рідко віддаляються більш ніж на 200 м. Протяжність ділянки залежить від наявності кормів. У багатих рослинністю місцях ділянки можуть змикатись і навіть перетинатися. Межі своєї території бобри мітять секретом мускусних залоз — бобрової струменем. Мітки наносяться на особливі горбики з бруду, мулу і гілок висотою 30 см і шириною до 1 м. Між собою бобри спілкуються за допомогою пахучих міток, поз, ударів хвостом по воді і криків, що нагадують свист. При небезпеці бобер голосно вдаряє хвостом по воді і пірнає. Хлопок служить для всіх бобрів в межах чутності сигналом тривоги.

 

Боброва дамба

Бобри зводять 4 види типових будівель:

·        Нори. Їх риють в обривистих берегах, високих і міцних. Вхід — на глибині 1-2 м під водою.

·        Хатки з гілок і землі. Будують їх, якщо береги пологі і для нір не годяться. Висота хатки іноді досягає 3 м, а окружність — 16 м.

·        Канали.

·        Греблі.

Бобри використовують для своїх загат головним чином вільху, осику та вербу.

Підгризаючи дерево, ці гризуни діють так, щоб воно впало в потрібному напрямку. Потім звірі обгризають гілки і обробляють стовбур на шматки, які перетягують до місця майбутньої греблі. Одні шматки дерева бобер встромляє загостреним кінцем у дно, інші закріплює між ними, щоб не віднесло течією. Працює при цьому і зубами, і лапами, і головою.

Для надійності гризуни підпирають греблю з боків спеціальними поперечками і рогульками. Проміжки в конструкції законопачують гілками, мулом, листям і глиною, приносячи весь цей матеріал до місця будівництва в передніх лапах. В одному з кінців греблі облаштовують стік, щоб паводком не зруйнувало всю споруду.

Систематика[ред. | ред. код]

Бобер — єдиний рід з родини бобрових (Castoridae, Hemprich, 1820), яка є однією з трьох родин підряду бобровидних (Castorimorpha). Рід представлений у сучасній фауні двома видами. Види бобрів добре розрізняються за особливостями будови черепа і числом хромосом^[2].

Рід Castor включає два сучасних види і один вимерлий:

·        Бобер європейський, або бобер річковий (Castor fiber)

·        Бобер канадський (Castor canadensis)

·        †Castor californicus

Промисел бобрів[ред. | ред. код]

У результаті хижацького промислу (цінне хутро) був до 1920 р. майже винищений у Росії, нині поголів'я відновлюється.

В Україні завжди був об'єктом промислу. Тепер відбувається помітне зростання чисельності і розширення ареалу бобрів. Відновлення бобрів у багатьох країнах пов'язано зі зменшенням попиту на хутро.

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Назва тварини походить від псл. bobrъ, від іє. *bhebhru- є результатом неповного подвоєння кореня *bher-, який зберігається в укр. бурий, лит. beras «бурий» та ін.^[3]

Цікавий факт[ред. | ред. код]

·        У місті Бібрка є пам'ятник бобру